З архивів

Наддніпрянська правда 3 червня 1982 р.

Мистецтво

І ожили віки минули...

Концерт старовинної музики, що недавно відбувся в обласній філармонії, — безсумнівно визначна подія в культурному житті Херсона. І не тільки тому, що великий інтерес до цієї музики, яка її дослідникам одно знай дарує нові імена. І навіть не тому, що в наше бурхливо-шумливе, сповнене

стресів століття старовинна музика заспокоює своєю просвітленістю, благородною витонченістю, елегантністю. А передусім тому, що в концерті виступили солісти — лауреат республіканського конкурсу Олександр Гоноболін та Олександр Дрель (перший — артист філармонії, другий — викладач музучилища), чиї імена добре відомі херсонцям. Обидва — учасники березневого звітного концерту митців Херсонщини в Києві, де як виконавці здобули високу оцінку.
Дует їх незвичайний — скрипка і клавесин, — який у такому поєднанні ніколи не звучав на херсонській естраді. Того вечора все настроювало на заглиблене сприйняття старовинної музики — і оригінально підібрана завіса над сценою, і м'яке мерехтіння свічок з обох її боків, і напоєна чеканням тиша в людному залі, який уважно дослухався до кожного слова музикознавця Е. І. Добрикіна. котрий з глибоким знанням предмета, емоційно і ненав'язливо вводив присутніх в атмосферу музичної епохи XVII- XVIII століть Таким був вступ. А потім полилася рідкісна музика...
В концерті були виконані твори композиторів італійської, французької і німецької шкіл, представлених іменами М. Березовського, Ф. Верачіні, Д. Тартіні, Ж. Леклера, Й.-С. Баха. Твори, які не часто почуєш з естради.
Вперше познайомилися херсонці з унікальною пам'яткою вітчизняної музичної культури — Сонатою для скрипки і чембало (клавесин) композитора Максима Березовського, шо є найдавнішим з нині відомих творів цього жанру.
Істинно натхненним був Олександр Гоноболін. Вільне, прямо таки віртуозне володіння технікою гри на скрипці, красивий і рівний в усіх регістрах звук, чудове чуття стилю, бездоганний музичний смак у поєднанні зі сценічною розкутістю артиста — все це забезпечило великий успіх молодому виконавцеві.
Клавесин — інструмент складний, що вимагає особливих прийомів звуковидобування. Олександр Дрель повністю справився з освоєнням цього інструменту та виконанням текстових і технічних завдань. Як кульмінація концерту прозвучала Соната Ж. Леклера. Виконавцям вдалося передати її зміст, настрій, характерні особливості, зокрема, витончений французький гумор.
Концерт цінний не однією своєю пізнавальною стороною і майстерним виконанням музичних творів, дуже віддалених від нас у часі. Він — ще й вагомий вклад в естетичне виховання трудящих, насамперед молоді.

О. Череватенко.

0 коментарів

Новый путь (г. Лисичанск). 17 ноября 1984 г.

Субботние встречи

Поёт скрипка

 

Интересная встреча состоялась в музыкальной школе № 2. Гостем учащихся и преподавателей был лауреат республиканского конкурса, солист Херсонской филармонии скрипач Александр Гоноболин. Мастер покорил слушателей не только доведенной до блеска техникой игры. Большая выразительность исполнения, глубокое чувство нюансировки, эмоциональность и искренность, умение раскрыть и донести до каждого характер исполняемого произведения — вот те основные черты, которые обеспечили

артисту контакт не только с музыкантами, но и со всеми присутствующими в зале. В программу концерта были включены и произведения из репертуара учащихся, что особенно понравилось детям.
Концерты Ридинга и Баха, классические пьесы венских, румынских, испанских и итальянских композиторов в исполнении артиста были тепло приняты слушателями.
Увлек скрипач и исполнением собственных произведений, отличающихся красочностью, гармонией, ритмическим своеобразием.
Александр Гоноболин, выпускник Киевской консерватории, был направлен концертмейстером абхазского симфонического оркестра. Много выступал с сольными концертами.
Харьков и Донецк, Ужгород и Одесса, Ворошиловград и Херсон — вот далеко не полный перечень городов, где звучала его скрипка.
В Херсоне он был приглашен в областную филармонию. Ее солистом он является уже более пяти лет.
Республиканский конкурс скрипачей собрал тринадцать победителей предварительных конкурсов. Первая премия, которую завоевал артист в Киеве, была высшей наградой за мастерство.
В нашем городе артист гастролирует второй раз.
— Хочу отметить душевный прием, который я встретил в Лисичанске, — говорит А. Гоноболин, — любовь к скрипке. Большую помощь мне оказывает мой концертмейстер Элла Пасик. Творческое сотрудничество в течение пяти лет помогло нам выработать синхронность исполнения, глубокое чувство взаимопонимания в раскрытии характера исполняемых произведений.
— Что помогает Вам в работе? — спросил я на прощанье.
— Концертная деятельность для меня давно стала необходимостью. Выступая, стараюсь с полной отдачей исполнить всю программу. Чувствую приподнятость вместе со слушателями, если мое исполнение приносит им радость. Занят я не только концертной деятельностью. В Херсоне, в музыкальной школе, веду класс скрипки, установил творческие связи с рижским театром «Теремок», пишу музыку для московского оркестра «Виртуозы Москвы». Такая дружба обогащает духовно, развивает новаторство, стимулирует творчество.

И. КОВУРА,
преподаватель музшколы № 2.

0 коментарів

Ленінський прапор, 12 липня 1984 р.

Моцарт, Юнна Моріц і скрипаль Гоноболін

Олександр Гоноболін, 1984

У цей день у Чарівника чи то боліло горло, чи то просто настрій був не той.

Проте він люб'язно зустрів Журналіста і, зваривши духмяну каву, сказав, влаштувавшись на кухні за накритим жовтою клейонкою столом:
— Головне — прилучити людей до свого світу. Світу моїх роздумів, почуттів. І разом з тим — світу істин, які не вмирають з часом: добро, краса, правда. Розповісти про це так, щоб повірили, можна лише тоді, коли є справжня, несилувана відвертість. І для неї треба багато працювати. Забути слово «надто» і працювати. І справа не в кількості годин. І не тільки з інструментом в руках...
Журналіст, звичайно, не думав, що Чарівник — це чисте чаклунство. І все ж він подумав, чи не перебільшує той?
Але все виявилося чистою правдою. І Чарівник зіграв на піаніно і

проспівав власну пісню на вірші Юнни Моріц, яка називається «Пісенька про Чарівника». А там є такі слова:

Какая тонкая работа —
Счастливым сделать хоть кого-то!
Цветок удачи принести,
От одиночества спасти,
А самому тихонечко уйти..

І далі вони говорили про те, що, коли хтось виходить на сцену і цілий зал стає покірним інтонаціям його голосу, або, затамувавши подих, стежить за його рухами, або коли все зайве, тимчасове розчиняється у непереможній гармонії музики, — насправді є робота плюс талант, і квітка фортуни виростає тільки там, де неодмінно є робота і талант.
Як і все в житті, чаклунство має свій зворотній бік. Який він?
Журналіст підслухав, як його співрозмовник говорив комусь по телефону: «Добре, принось ноти, подивлюся. Тільки увечері, все одно писати можу не раніш дванадцятої — коли вже не можу грати».
Чарівник — він же скрипаль, композитор і педагог Олександр Гоноболін — ще під час навчання у Київській консерваторії поставив перед собою питання: «Чи може мистецтво зробити людину щасливою?». І відповів собі однозначно і назавжди: «Так, може. Йому під силу перетворити житейське у вічне, зрозуміле одному у спільне». І тоді вже сама виникла ще одна проблема: «А що повинен зробити ти, щоб так сталося?».
— Я намагаюся виконувати тільки ті твори, які близькі мені самому. Адже хорошу музику вже грали-переграли. Тому важливо не лише, наскільки вірно «прочитаєш» композитора, а й те, що свого зможеш сказати, виконуючи його твір. І не тільки власне своє, а й з прикмет свого часу, сьогоднішнього життя. Тільки так можливо зробити твір близьким і зрозумілим сучасникові.
Що це не загальні фрази, переконує власний досвід Гоноболіна. Хоча музикант принципово не хотів говорити про все, що безпосередньо стосується «кухні», як він висловився, Журналістові вдалося дізнатися і про репертуар, і про багато іншого.
У минулорічному номері обласної газети Журналіст прочитав: «Молодий скрипаль виступив з сольним концертом, в якому звучала музика Моцарта, Сарасате, Сен-Санса, Венявського, «Маленька партита» українського радянського композитора В. Іщенка». У програмі святкового концерту у Палаці «Україна», присвяченого і 60-річчю утворення СРСР, зазначено, що Гоноболін грав Вівальді... Різні славні імена. І вирізки майже з усіх республіканських газет — їх збирає «для пам'яті». Олександр розповідає:
— Програму я завжди планую так, щоб в ній кожен знайшов собі близьке. Справа не в тому, щоб підстроюватися під когось. Ні, навіть у критичних ситуаціях не змінюю програми. Тільки намагаюся побудувати її, виходячи з того, хто мене слухає. На початку, наприклад, зіграти
легші твори, у середині — класика XVIII—XIX сторіч. Важливо вчасно зреагувати на настрій слухачів. Тоді їм музика скаже набагато більше.
Жоден концерт він ще не зіграв так само, як попередній. Звідси — постійна напруженість для його піаністки Елли Пасик, і... переконання, що він насправді намагається зробити щасливим кожного. Для цього передусім потрібно знайти спільну мову із слухачем. Як? Все визначає не тільки міра обдарованості, хоча багато в чому — і вона. Це залежить від готовності віддавати все, нічого не вимагаючи для себе, — такий закон творчості.
Чаклун — він такий самий, як ми. І тільки в чомусь — інший.

М. ГУРМАН.

Ленінський прапор, 12 липня 1984 р.

Моцарт, Юнна Моріц і скрипаль Гоноболін

Олександр Гоноболін, 1984

У цей день у Чарівника чи то боліло горло, чи то просто настрій був не той.

Проте він люб'язно зустрів Журналіста і, зваривши духмяну каву, сказав, влаштувавшись на кухні за накритим жовтою клейонкою столом:
— Головне — прилучити людей до свого світу. Світу моїх роздумів, почуттів. І разом з тим — світу істин, які не вмирають з часом: добро, краса, правда. Розповісти про це так, щоб повірили, можна лише тоді, коли є справжня, несилувана відвертість. І для неї треба багато працювати. Забути слово «надто» і працювати. І справа не в кількості годин. І не тільки з інструментом в руках...
Журналіст, звичайно, не думав, що Чарівник — це чисте чаклунство. І все ж він подумав, чи не перебільшує той?
Але все виявилося чистою правдою. І Чарівник зіграв на піаніно і

проспівав власну пісню на вірші Юнни Моріц, яка називається «Пісенька про Чарівника». А там є такі слова:

Какая тонкая работа —
Счастливым сделать хоть кого-то!
Цветок удачи принести,
От одиночества спасти,
А самому тихонечко уйти..

І далі вони говорили про те, що, коли хтось виходить на сцену і цілий зал стає покірним інтонаціям його голосу, або, затамувавши подих, стежить за його рухами, або коли все зайве, тимчасове розчиняється у непереможній гармонії музики, — насправді є робота плюс талант, і квітка фортуни виростає тільки там, де неодмінно є робота і талант.
Як і все в житті, чаклунство має свій зворотній бік. Який він?
Журналіст підслухав, як його співрозмовник говорив комусь по телефону: «Добре, принось ноти, подивлюся. Тільки увечері, все одно писати можу не раніш дванадцятої — коли вже не можу грати».
Чарівник — він же скрипаль, композитор і педагог Олександр Гоноболін — ще під час навчання у Київській консерваторії поставив перед собою питання: «Чи може мистецтво зробити людину щасливою?». І відповів собі однозначно і назавжди: «Так, може. Йому під силу перетворити житейське у вічне, зрозуміле одному у спільне». І тоді вже сама виникла ще одна проблема: «А що повинен зробити ти, щоб так сталося?».
— Я намагаюся виконувати тільки ті твори, які близькі мені самому. Адже хорошу музику вже грали-переграли. Тому важливо не лише, наскільки вірно «прочитаєш» композитора, а й те, що свого зможеш сказати, виконуючи його твір. І не тільки власне своє, а й з прикмет свого часу, сьогоднішнього життя. Тільки так можливо зробити твір близьким і зрозумілим сучасникові.
Що це не загальні фрази, переконує власний досвід Гоноболіна. Хоча музикант принципово не хотів говорити про все, що безпосередньо стосується «кухні», як він висловився, Журналістові вдалося дізнатися і про репертуар, і про багато іншого.
У минулорічному номері обласної газети Журналіст прочитав: «Молодий скрипаль виступив з сольним концертом, в якому звучала музика Моцарта, Сарасате, Сен-Санса, Венявського, «Маленька партита» українського радянського композитора В. Іщенка». У програмі святкового концерту у Палаці «Україна», присвяченого і 60-річчю утворення СРСР, зазначено, що Гоноболін грав Вівальді... Різні славні імена. І вирізки майже з усіх республіканських газет — їх збирає «для пам'яті». Олександр розповідає:
— Програму я завжди планую так, щоб в ній кожен знайшов собі близьке. Справа не в тому, щоб підстроюватися під когось. Ні, навіть у критичних ситуаціях не змінюю програми. Тільки намагаюся побудувати її, виходячи з того, хто мене слухає. На початку, наприклад, зіграти
легші твори, у середині — класика XVIII—XIX сторіч. Важливо вчасно зреагувати на настрій слухачів. Тоді їм музика скаже набагато більше.
Жоден концерт він ще не зіграв так само, як попередній. Звідси — постійна напруженість для його піаністки Елли Пасик, і... переконання, що він насправді намагається зробити щасливим кожного. Для цього передусім потрібно знайти спільну мову із слухачем. Як? Все визначає не тільки міра обдарованості, хоча багато в чому — і вона. Це залежить від готовності віддавати все, нічого не вимагаючи для себе, — такий закон творчості.
Чаклун — він такий самий, як ми. І тільки в чомусь — інший.

М. ГУРМАН.

0 коментарів

Наддніпрянська правда, 5 червня 1993 р.

Театр ляльок

І знову свято

Нещодавно віддзвеніли «Кришталеві вітрила» — Міжнародний фестиваль театрів ляльок, в якому успішно виступив і Херсонський театр. Це було справжнє мистецьке свято. Але свято поняття багатомірне і багатогранне — це й свято душі, і радість буття, і колосальний емоційний заряд відчуття навколишнього світу, можливість художнього відтворення і бачення щохвилинних змін життя, це і творчий пошук...
Нова прем'єра театру «Цирк Шардам» за мотивами п'єси Даниїла Хармса (Д. Ю. Ювачова) — істинний пошук театру, його головного режисера-постановника і художника-постановника в одній особі Бориса Чуприни.
Д. Хармс — новатор в поезії, драматургії. Його творчість — яскрава сторінка в історії російської літератури, її авангардистської стежини. Девіз його творчості: "писати завжди з інтересом і дивитись на писання як на свято". Режисер сміливо взявся втілити драматургію в театральне видовище саме за цим принципом. У виставі є і парад-алле циркової програми за участю всіх виконавців, і професійно відточені акробатичні номери, жонглювання (артист М. Червоний), клоунада в живому плані: мистецтво лялькового театру (поетичний повітряний танок балерини), виконання славнозвісного «Степу» з використанням люмінесцентних ефектів, дресування тварин продемонстровано

артистами С. Драпіковською, В. Драпіковським, М. Коваль, У. Дрижак.
Синтез ляльки і живого плану — органічний. В основі всіх подій, конфліктних ситуацій між директором цирку (артист Л. Нестерьонок), мандрівним персонажем творів Д. Хармса Вертуновим (артист С. Жук), перипетії й стосунки їх з дресирувальницею Матільдою Дердідас (артистка У. Дрижак), клоуном (артист О. Яковлев). Всі вони знаходять творчий контакт один з одним й водночас контакт живий, безпосередній — з глядачем. Їх сценічна дія безпосередня, щира, вона заохочує до гри співучасників по той бік рампи.
Задоволення і радість, взаємна довіра панує в залі. Хіба це не прикмета свята?..
Разом з тим хотілося б побажати артистам А. Нестеренку. С. Жуку. О. Яковлеву чіткіше і яскравіше використовувати жанр: елементи баляндрасів, балагану, гротеску, шукати більш виразні засоби пластичного малюнка у розкритті суті образів, їх народного характеру і блискавичного гумору, знаходити багатозначність у діалогах, влучно підкреслювати алогізм тексту там, де потрібно. Адже гіпербола, гротеск, невгамовна життєрадісність, інтелектуальність і алогічність — характерні риси творчості Д. Хармса. Вони закладені в режисерському задумі і сценічній інтерпретації його, вони притаманні цирковому мистецтву.
Не вистачає гри, обігрування абсурдних ситуацій в сцені затоплення. Метафоричний характер спектаклю і ролі найкраще відчуває і втілює У. Дрижак. Її Матільда — жива дерев'яна лялька з точними, запрограмованими рухами, володіє віршем, ритмом, музикальністю, досить пластична. Вона несе інтонацію людяності, віри в добро через усю виставу.
У спектаклі багато музики. Звучить вона то контрапунктом, то ілюстративно в талановитій імпровізації мелодій 20—30-х років, в мотивах з нюансами лірики, скоморошинки, фантасмагорії. Аромат поезії Хармса відчувається в наспівах віршів «Летять по небу кульки», "Нещасна кішка», введених режисером у виставу.
Музика заслуженого артиста України О. Гоноболіна в стилі часу театрального видовища. Чудодійство її, як і п'єси, збуджує фантазію, активізує уяву, викликає одухотвореність. Велика її заслуга в успіху спектаклю.
Кажуть, що режисер — це художник у творчій співдружності з акторами. Дійсно, це так. Але він і художник, який використовує всі компоненти театрального мистецтва для розкриття надзавдання і образу вистави. Один з них — художнє оформлення.
У рецензованому доробку — ідеальний варіант співдружності. Борис Чуприна і режисер-постановник, і художник прем'єри «Цирк Шардам». Це не просто його бажання реалізувати свої творчі можливості в декоративному мистецтві, мистецтві костюма — це бажання найточніше і найвиразніше втілити задум свій і автора п'єси. Даний експеримент свідчить і про обдарованість, і про потенціал подальших творчих пошуків молодого митця.
Декорація створює атмосферу спектаклю — повітря і простір, в якому діють актори. А діють вони на цирковій арені, яку утворюють, вдало вкомпоновані у тло футуристичного задника циркові драбини. Засоби художньої виразності — мотиви кубізму, конструктивізму — не самоціль, вони віддають данину часу й самобутності творчості Д.Хармса.
Повітря, яскрава світлова і колірна гама, насиченість барв в костюмах створюють образ театрального видовища, чудового свята. В нього органічно вливається хореографія — балетна група театру (балетмейстер О.Ковалевська), яка підсилює темпоритм спектаклю. Молодість, краса, чарівність і гармонія, а коли треба за жанром і екстравагантність, гротеск заворожують глядача.
Захоплення викликає яскравий сплав фантазії і реального життя. Діти й дорослі виходять з театру з очима, сяючими радістю і щастям. Казка, видовище, сміх завжди потрібні людям. Король сцени і екрана Ігор Ільїнський говорив, що сміх утверджує добро і правду. А вони так потрібні нам сьогодні.
Прем'єра театру — заклик до доброти.

Людмила Чепеленко, театрознавець.

0 коментарів

"Наддніпрянська правда", 10 березня 1985 р.

Зустрічі з прекрасним

Два незабутніх вечори

 

Нещодавно в культурно-мистецькому житті Херсона відбулися дві цікаві події: творчий зліт солістів обласної філармонії — лауреата Всесоюзного конкурсу імені М. Г. Глінки Xаріса Ширінського (баритон) і Світлани Ширінської (меццо-сопрано) та концерт старовинної музики у виконанні лауреата республіканського конкурсу й обласної комсомольської премії імені І. Кулика камерного оркестру "Гілея" з солістом — лауреатом республіканського конкурсу скрипалів Олександром Гоноболіним.
Ширінські — вихованці професора Харківського інституту мистецтв Т.Я.Веске — вже третій рік працюють у Херсоні. І за цей час здобули широке визнання як музичної громадськості нашого міста, так і найширших кіл слухачів, стали провідними артистами філармонії. У творчому доробку співаків

понад 200 різноманітних вокальних творів — від народних пісень та пісень радянських композиторів — до найскладніших романсів та оперних арій композиторів-класиків та сучасних авторів. Висока сценічна культура та виконавська майстерність, вміння тонко й точно відчувати різноманіття стилів та глибини авторських задумів, емоційність, часом навіть несподіваність трактувань і, нарешті, неповторність створюваних музично-художніх образів та рідкісної краси «великі» — оперні голоси — ось відмінні риси їхнього творчого обдарування. Постійна копітка праця над оновленням репертуару також притаманна митцям. Вони першими у нашому місті виконали цілий ряд нових або ж рідко виконуваних творів радянських композиторів, і серед них такі складні цикли, як "Іспанські пісні" Д. Шостаковича та "Плач гітари" М. Мінкова на вірші Гарсіа Лорки.
Того вечора у залі обласної філармонії поряд з популярними рахманіновськими романсами «Не пой, красавица», «Я жду тебя», «Здесь хорошо», «О нет, молю, не уходи» звучали й такі його твори, як "Я не пророк», «Пора», «Отрывок из Мюссе». Справжньою кульмінацією першого відділення концерту стало виконання X. Ширінським романсу "Судьба» (вірші О. Апухтіна).
Другий відділ концерту був відданий італійській оперній музиці. Найбільш досконалим тут стало виконання «Романсу Сантуцци» з опери «Сільська честь» П. Масканьї та арії Яго з опери Дж. Верді "Отелло". Нікого також не залишило байдужим виконання сцени та дуету Розіни і Фігаро з опери "Севільський цирюльник" Дж. Россіні.
Чутливо, тонко і водночас яскраво, темпераментно, виконала партію фортепіано Тетяна Гінчерман, яка свого часу закінчила Херсонське музичне училище, а потім Саратовську консерваторію.
У концертному сезоні 1984-1985 рр. філармонія повернулася до роботи за абонементною системою. Більшість її власних колективів, у тому числі і камерний оркестр "Гілея", теж працюють за такою системою. На цей раз власникам абонементів циклу концертів камерної музики було запропоновано послухати твори композиторів XVII — XVIIІ століть. До програми концерту увійшли Концерт Мі-мажор для скрипки з оркестром Баха, "Маленький дивертисмент» Моцарта, невеликі оркестрові п'єси Генделя, Гайдна, Кореллі, Бокеріні.
З перших звуків чудової музики слухачі немовби перенеслися у прекрасний світ чистих почуттів, чарівної, неповторної і гармонійної краси. Виконання
такої музики вимагає величезної злагодженості ансамблевої гри, витонченого нюансування. На жаль, не все вдалося зробити в той вечір досконало. Очевидно, давалася взнаки відсутність диригента (художній керівник оркестру заслужений артист УРСР Г. А. Вазін перебував тоді у Москві).
Але коли на сцені з'явився Олександр Гоноболін, оркестранти відразу якось зібрались, підтягнулися, і знову зазвучала прекрасна музика. Про гру цього чудового музиканта можна розповідати багато, і при цьому з усією відповідальністю називати її і віртуозною, і темпераментною, і сміливою по використанню різноманітної тембрової та динамічної палітри. Та найголовніше у мистецтві О. Гоноболіна-скрипаля - уміння зробити все можливе для точного розкриття авторського задуму.
Слухачі, які знають і цінують мистецтво музики, пережили хвилини справжньої естетичної насолоди, слухаючи молодого виконавця.
Залишається тільки щиро поспівчувати всім, хто ніколи не переживав таких хвилин, а особливо майбутнім музикантам та більшості їх педагогів, які позбавляють себе радості спілкування з високим професійним музичним мистецтвом — вони рідкі гості у концертному залі філармонії.

М. Олександров.

"Наддніпрянська правда", 10 березня 1985 р.

Зустрічі з прекрасним

Два незабутніх вечори

 

Нещодавно в культурно-мистецькому житті Херсона відбулися дві цікаві події: творчий зліт солістів обласної філармонії — лауреата Всесоюзного конкурсу імені М. Г. Глінки Xаріса Ширінського (баритон) і Світлани Ширінської (меццо-сопрано) та концерт старовинної музики у виконанні лауреата республіканського конкурсу й обласної комсомольської премії імені І. Кулика камерного оркестру "Гілея" з солістом — лауреатом республіканського конкурсу скрипалів Олександром Гоноболіним.
Ширінські — вихованці професора Харківського інституту мистецтв Т.Я.Веске — вже третій рік працюють у Херсоні. І за цей час здобули широке визнання як музичної громадськості нашого міста, так і найширших кіл слухачів, стали провідними артистами філармонії. У творчому доробку співаків

понад 200 різноманітних вокальних творів — від народних пісень та пісень радянських композиторів — до найскладніших романсів та оперних арій композиторів-класиків та сучасних авторів. Висока сценічна культура та виконавська майстерність, вміння тонко й точно відчувати різноманіття стилів та глибини авторських задумів, емоційність, часом навіть несподіваність трактувань і, нарешті, неповторність створюваних музично-художніх образів та рідкісної краси «великі» — оперні голоси — ось відмінні риси їхнього творчого обдарування. Постійна копітка праця над оновленням репертуару також притаманна митцям. Вони першими у нашому місті виконали цілий ряд нових або ж рідко виконуваних творів радянських композиторів, і серед них такі складні цикли, як "Іспанські пісні" Д. Шостаковича та "Плач гітари" М. Мінкова на вірші Гарсіа Лорки.
Того вечора у залі обласної філармонії поряд з популярними рахманіновськими романсами «Не пой, красавица», «Я жду тебя», «Здесь хорошо», «О нет, молю, не уходи» звучали й такі його твори, як "Я не пророк», «Пора», «Отрывок из Мюссе». Справжньою кульмінацією першого відділення концерту стало виконання X. Ширінським романсу "Судьба» (вірші О. Апухтіна).
Другий відділ концерту був відданий італійській оперній музиці. Найбільш досконалим тут стало виконання «Романсу Сантуцци» з опери «Сільська честь» П. Масканьї та арії Яго з опери Дж. Верді "Отелло". Нікого також не залишило байдужим виконання сцени та дуету Розіни і Фігаро з опери "Севільський цирюльник" Дж. Россіні.
Чутливо, тонко і водночас яскраво, темпераментно, виконала партію фортепіано Тетяна Гінчерман, яка свого часу закінчила Херсонське музичне училище, а потім Саратовську консерваторію.
У концертному сезоні 1984-1985 рр. філармонія повернулася до роботи за абонементною системою. Більшість її власних колективів, у тому числі і камерний оркестр "Гілея", теж працюють за такою системою. На цей раз власникам абонементів циклу концертів камерної музики було запропоновано послухати твори композиторів XVII — XVIIІ століть. До програми концерту увійшли Концерт Мі-мажор для скрипки з оркестром Баха, "Маленький дивертисмент» Моцарта, невеликі оркестрові п'єси Генделя, Гайдна, Кореллі, Бокеріні.
З перших звуків чудової музики слухачі немовби перенеслися у прекрасний світ чистих почуттів, чарівної, неповторної і гармонійної краси. Виконання
такої музики вимагає величезної злагодженості ансамблевої гри, витонченого нюансування. На жаль, не все вдалося зробити в той вечір досконало. Очевидно, давалася взнаки відсутність диригента (художній керівник оркестру заслужений артист УРСР Г. А. Вазін перебував тоді у Москві).
Але коли на сцені з'явився Олександр Гоноболін, оркестранти відразу якось зібрались, підтягнулися, і знову зазвучала прекрасна музика. Про гру цього чудового музиканта можна розповідати багато, і при цьому з усією відповідальністю називати її і віртуозною, і темпераментною, і сміливою по використанню різноманітної тембрової та динамічної палітри. Та найголовніше у мистецтві О. Гоноболіна-скрипаля - уміння зробити все можливе для точного розкриття авторського задуму.
Слухачі, які знають і цінують мистецтво музики, пережили хвилини справжньої естетичної насолоди, слухаючи молодого виконавця.
Залишається тільки щиро поспівчувати всім, хто ніколи не переживав таких хвилин, а особливо майбутнім музикантам та більшості їх педагогів, які позбавляють себе радості спілкування з високим професійним музичним мистецтвом — вони рідкі гості у концертному залі філармонії.

М. Олександров.

0 коментарів

Pages

Увага!

З питань придбання нот, збірок, замовлення аранжувань і таке інше пишіть Олександру Чарльзовичу Гоноболіну на пошту: gonobolin@meta.ua

Придбати ноти можна на сайті MusicaNeo

  • Українська
  • English