З архивів

2003 г.

Лучшие песни о Херсоне

 

В конце августа состоялось заседание жюри открытого конкурса на лучшую песню о Херсоне, посвященного 225-летию нашего города. Рассматривались произведения, предоставленные на конкурс. При обсуждении учитывался художественный и профессиональный их уровень, мелодичность, аранжировка, композиторские приёмы, самобытность и оригинальность произведения.
Членам жюри заранее не были известны имена авторов: конкурсные работы были представлены

девизом - ключевым словом из первого куплета. Жюри определило 19 песен, которые могли бы прозвучать в праздничном концерте, посвященном Дню города.
Места распределились следующим образом: первое - «Херсон - моя любовь» (муз. А. Гоноболина, сл. Б. Чупрыны), два вторых - "Місто сонячних злив" (муз. Билецкого, сл. Н.Кущий) и "Гавань моя Херсон" (муз. В.Медової, сл. А.Кордюка), три третьих - "Таврійська корона" (муз. Г.Крилов, сл. В.Петренка), "Мій Херсон" (муз. Г.Крилова, сл. Г.Задніпровського (Теременко), и "Місто моє любе весняне" (муз. В.Плаксеева, сл.В.Кулика), два четвертых - "Это город наш продолжается" (муз. А.Шейченко, сл. М.Пляцковського) и "Марш Херсонських козаків" (муз.Г.Крилова. сл.Г.Задніпровського).
Членами жюри было принято решение назначить одинаковые денежные призы авторам поэтических текстов и музыки в зависимости от занятого призового места.

Грамота за 1 место за песню о Херсоне

2 коментарів

Ефір, 11 грудня 2003 р.

 

Звуки музыки

 

На сцене облмуздрамтеатра — рояль, на заднике нарисованы ноты. Понятно, что действо связано с музыкой. Вечером в субботу гостями в театре стали несколько муз, поскольку праздновал свой день рождения человек разносторонних способностей. А представители искусства юбилеи отмечают концертами.
Альтист, заслуженный артист Украины Александр Гоноболин поступил

именно так.
В зале театра собрал друзей — музыкантов, певцов, танцоров. Их поздравления к 50-летию маэстро — это исполнение его произведений. Юбиляр ведь — известный исполнитель, композитор, написавший немало произведений, в числе которых — песни для детей, музыка к спектаклям театра кукол, драмтеатра. Самое непосредственное участие принимал музыкант и в организации, проведении в Херсоне конкурса "Дебют". Юные вокалисты - участники конкурса — представили в праздничном мероприятии песни композитора.
С неменьшим энтузиазмом участвовали в концерте танцоры из народного ансамбля танца "Червона калина": исполняли подтанцовки к песням. С этим коллективом у юбиляра давнее содружество. Музыкант не отказывает в высокопрофессиональной качественной записи музыки к танцам, а ребята с удовольствием танцуют под его песню про Гарри Поттера или про Херсон. Последнюю Александр Гоноболин написал к 225-летию нашего города.
Конечно же, в концерте выступили профессионалы: камерный оркестр "Крус-виртуоз" из Николаева; солисты областной филармонии: флейтистка Л.Кононова, вокалист Х.Ширинский, заслуженная работница культуры скрипачка Н. Левченко, виолончелистка Т. Вазина, пианистка Е. Полюх; драматические актеры — заслуженные артисты Украины Е. Галл-Савальская и А. Панасюк. Рядом с ними достойно выглядели студенты музыкального училища, ученики детской музыкальной школы №1. Сюрпризом для зрителей стало выступление дуэта Л. и В. Анисимовых, заслуженных артистов Украины, которые приехали поздравить юбиляра; в их репертуаре тоже есть песни А. Гоноболина. Приятно было слушать исполнение О. Захоженко, О. Голдаковского, М. Кондратьева, Б. Барышникова, юной скрипачки Т. Голдаковской, которой помогли студенты училища культуры из танцевального ансамбля Тронка". Всех их — музыкантов, певцов, танцоров - собрал маэстро Александр Гоноболин, умеющий делать маленькие чудеса при помощи семи нот.
Диапазон композиторского дарования этого человека очень широк; детские и лирические взрослые песни, джаз, классика... Его музыку слушают в Германии и Франции.
Хочется, чтобы побольше людей и в нашем городе познакомились с творчеством талантливого человека.

Фаина Малинская

0 коментарів

Наддніпрянська правда, 17 листопада 1985

В гостях у муз

Початок

 

Сьогодні в Будинку пропаганди обласної організації Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури по вулиці Перекопській, 13, відбудеться відкриття залу камерної музики. З концертом у ньому виступить ансамбль «Річеркар», створений недавно на громадських засадах при обласному відділенні Музичного товариства УРСР.
Запрошуємо до знайомства з новим творчим колективом.

Коли народилася ідея — створити в Херсоні новий концертний ансамбль виконавців камерної музики, водночас, звичайно, виникло

й питання — а чи потрібен він? Адже в місті вже є й камерний оркестр, і квартет обласної філармонії, і камерний ансамбль педагогів музичного училища. Але напевно в кожному справжньому художникові постійно живе прагнення до нового, ще незвіданого, бажання якнайповніше виразити себе в мистецтві, висловити в ньому ще несказане. Це й об'єднало лауреата республіканського конкурсу скрипалів соліста філармонії О.Гоноболіна, артистів камерного оркестру «Гілея» Л.Займак, струнного квартету філармонії Н. Швець і А. Коротецького, педагогів музичного училища М. Замкову, Т. і Ю. Євнопулос у новий творчий колектив на громадських засадах — концертний ансамбль «Річеркар». Слово це походить від латинського, що означає «шукати», «розшукувати». І саме це значення, а не назва старовинного музичного жанру визначило вибір імені — шукати власну тему в мистецтві, своє прочитання музичних шедеврів минулого і сучасного. Та, врешті-решт, справа не в назві, а в художньому результаті пошуків щойно створеного ансамблю. І відрадно, що вже першою роботою колектив добре заявив про себе.
Отож, у першій програмі — музика австрійського композитора першої половини нашого століття, видатного скрипаля світу Фріца Крейслера, повз вплив якого, без перебільшення, не пройшов жоден визначний музикант сучасності. Композиторська творчість Ф.Крейслера — своєрідне відбиття його виконавського обличчя. Це інтерес до старовинної класики XVI—XVIII століть, прекрасне, натхненне дихання музики Відня і Парижа — двох музичних столиць, які зростили Крейслера, прагнення до ретельної обробки деталей, завершеності і досконалості навіть крихітної мініатюри, впливу джазу і деяких інших течій музики XX століття. І над усім цим — чарівність особистості композитора, в якій органічно поєдналися доброта й непохитна воля, відкритий ліризм і м'який, іноді іронічний гумор. Все це вдалося відбити у своєму виконанні молодим музикантам «Річеркара» і, насамперед, організатору, художньому керівникові й солістові ансамблю О. Гоноболіну. Легкість, технічна досконалість і артистична вишуканість відзначають цей концерт. Серйозність першої частини програми, де прозвучали фрагменти «Класичних манускриптів», створених Крейслером під враженням музики цікавих, але майже забутих старих майстрів, змінилася ліризмом безпосередності знаменитих «віденських» вальсів скрипаля — «Радість кохання», «Муки любові», «Прекрасний розмарин», які у свою чергу поступилися місцем тонкому гумору й артистизму мініатюрних маршів, рондіно і дотепних дзажових «Сінкоп». Під стать О. Гоноболіну виявилися й партнери — обдаровані, чуйні музиканти, прекрасні ансамблісти, які добре відчувають і виконувану музику, і партію провідного соліста.
Отже, своїм першим концертом, який відбувся у залі художнього музею, новий колектив довів своє право на існування, самостійну творчу діяльність. І що ще слід відзначити — підготовлена програма прекрасно слухається, однаково цікава і для музикантів-професіоналів, і для любителів музики практично будь-якого рівня підготовки і віку. А значить, вона може стати хорошим внеском у музично-просвітительську діяльність, пропаганду музики в нашому місті.

Е.Добрикін, музикознавець.

Наддніпрянська правда, 17 листопада 1985

В гостях у муз

Початок

 

Сьогодні в Будинку пропаганди обласної організації Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури по вулиці Перекопській, 13, відбудеться відкриття залу камерної музики. З концертом у ньому виступить ансамбль «Річеркар», створений недавно на громадських засадах при обласному відділенні Музичного товариства УРСР.
Запрошуємо до знайомства з новим творчим колективом.

Коли народилася ідея — створити в Херсоні новий концертний ансамбль виконавців камерної музики, водночас, звичайно, виникло

й питання — а чи потрібен він? Адже в місті вже є й камерний оркестр, і квартет обласної філармонії, і камерний ансамбль педагогів музичного училища. Але напевно в кожному справжньому художникові постійно живе прагнення до нового, ще незвіданого, бажання якнайповніше виразити себе в мистецтві, висловити в ньому ще несказане. Це й об'єднало лауреата республіканського конкурсу скрипалів соліста філармонії О.Гоноболіна, артистів камерного оркестру «Гілея» Л.Займак, струнного квартету філармонії Н. Швець і А. Коротецького, педагогів музичного училища М. Замкову, Т. і Ю. Євнопулос у новий творчий колектив на громадських засадах — концертний ансамбль «Річеркар». Слово це походить від латинського, що означає «шукати», «розшукувати». І саме це значення, а не назва старовинного музичного жанру визначило вибір імені — шукати власну тему в мистецтві, своє прочитання музичних шедеврів минулого і сучасного. Та, врешті-решт, справа не в назві, а в художньому результаті пошуків щойно створеного ансамблю. І відрадно, що вже першою роботою колектив добре заявив про себе.
Отож, у першій програмі — музика австрійського композитора першої половини нашого століття, видатного скрипаля світу Фріца Крейслера, повз вплив якого, без перебільшення, не пройшов жоден визначний музикант сучасності. Композиторська творчість Ф.Крейслера — своєрідне відбиття його виконавського обличчя. Це інтерес до старовинної класики XVI—XVIII століть, прекрасне, натхненне дихання музики Відня і Парижа — двох музичних столиць, які зростили Крейслера, прагнення до ретельної обробки деталей, завершеності і досконалості навіть крихітної мініатюри, впливу джазу і деяких інших течій музики XX століття. І над усім цим — чарівність особистості композитора, в якій органічно поєдналися доброта й непохитна воля, відкритий ліризм і м'який, іноді іронічний гумор. Все це вдалося відбити у своєму виконанні молодим музикантам «Річеркара» і, насамперед, організатору, художньому керівникові й солістові ансамблю О. Гоноболіну. Легкість, технічна досконалість і артистична вишуканість відзначають цей концерт. Серйозність першої частини програми, де прозвучали фрагменти «Класичних манускриптів», створених Крейслером під враженням музики цікавих, але майже забутих старих майстрів, змінилася ліризмом безпосередності знаменитих «віденських» вальсів скрипаля — «Радість кохання», «Муки любові», «Прекрасний розмарин», які у свою чергу поступилися місцем тонкому гумору й артистизму мініатюрних маршів, рондіно і дотепних дзажових «Сінкоп». Під стать О. Гоноболіну виявилися й партнери — обдаровані, чуйні музиканти, прекрасні ансамблісти, які добре відчувають і виконувану музику, і партію провідного соліста.
Отже, своїм першим концертом, який відбувся у залі художнього музею, новий колектив довів своє право на існування, самостійну творчу діяльність. І що ще слід відзначити — підготовлена програма прекрасно слухається, однаково цікава і для музикантів-професіоналів, і для любителів музики практично будь-якого рівня підготовки і віку. А значить, вона може стати хорошим внеском у музично-просвітительську діяльність, пропаганду музики в нашому місті.

Е.Добрикін, музикознавець.

0 коментарів

Наддніпрянська правда. 8 лютого 1994 року

В гостях у муз

Творчість, і тільки творчість

Мета творчості - самовіддача, а не галас, не успіх.
Б. Пастернак.

В історії музичної культури інструментальній сонаті для двох рівноцінних інструментів - скрипки та фортепіано - належить особливе місце. Основоположниками цього жанру камерної музики були Бах, Гендель, Гайдн, Моцарт, Бетховен, їх послідовниками - Шуберт, Брамс, Франк, Дебюссі, Барток, Шостакович, Мясковський, Кабалевський... Жанр цей і сьогодні надзвичайно популярний - до нього звертаються визначні сучасні композитори і

виконавці високого класу. "Камерну музику, - зазначав Д. Ойстрах, - ні в якому разі не можна розуміти "камерно", тобто як мистецтво, нібито обмежене у своїх масштабах. Вона повинна посісти гідне місце в концертному житті, вийти за межі "малих залів", завоювати широку масову аудиторію".

Олександр Гоноболін
Саме за таким принципом створювали 1991 року свій ансамбль заслужений артист України Олександр Гоноболін та артист Олександр Дрель. В календарному розумінні термін невеликий, але за цей час їх репертуар став досить широким, бо вони працюють серйозно, грунтовно, повністю піддаючись творчому процесові. Два музиканти ведуть музичний діалог у розмаїтій звуковій градації, в розвитку думки композитора, розкритті характеру творів, різних за тематикою, сюжетною наповненістю, особливостями композиції, стилю, і завжди їхнє виконання - одухотворене, проходить буквально на одному диханні.
Олександр Гоноболін закінчив Київську консерваторію по класу скрипки (професор О. Пархоменко) 1978 року. Протягом п'яти років був солістом Херсонської філармонії та солістом камерного оркестру "Гілея". Затим у Миколаївській концертній організації впевнено став за пульт камерного оркестру. Творчість його була настільки насиченою, об'ємною і цікавою в розумінні та втіленні музичних творів, що його хист не міг залишитись непоміченим: музикантові було присвоєно звання заслуженого артиста України. Нині він соліст Херсонської філармонії, активно займається ансамблевим мистецтвом і композиторською діяльністю. Пише талановиту музику до вистав обласного театру ляльок.
Олександр Дрель поки що не удостоєний почесного звання. Проте ця обставина аж ніяк не притлумлює високого ступеня його обдарованості й виконавської майстерності. Закінчив два факультети Харківської консерваторії, отримавши три спеціальності: соліста-піаніста, педагога по класу фортепіано, диригента хору. Відтоді - ось уже понад 25 років - нелегкий шлях педагога в Херсонському музичному училищі, з них 20 очолює фортепіанний відділ. І весь цей час органічно поєднує педагогічну роботу з концертною діяльністю. Він прекрасно володіє також старовинним інструментом - клавесином, виступає як артист філармонії, а при необхідності професійно диригує симфонічним оркестром музичного училища.
Можна тільки уявити, скільки зусиль, скільки копіткої праці покладено нашими героями на опанування трьома різними спеціальностями, кожна з яких потребує постійної напруги душевних сил і повної творчої самовіддачі.
Артистична зрілість дозволяє їм виконувати як твори старовинної музики, так і світову музичну класику: Баха, Моцарта, Бетховена, Шоссона, Віталі, Венявського. Де Фалья, Крейслера, Сібеліуса, Шостаковича. В їх спільному репертуарі понад 50 творів. Найулюбленіший з композиторів - Моцарт, бо ж, як вони відзначають, сонати його пройняті світлом, особливою любов'ю до життя, чистотою, трепетністю прекрасних людських почуттів.
А найтруднішими для виконання вважають взірці сонат для скрипки та фортепіано - твори Бетховена, Брамса, Франка. І дійсно, виконання їх неможливе без високої технічної майстерності, інтелектуального та емоційного багатства натур. На щастя, обидва митці усе це мають.
Їм хочеться грати всю видатну ансамблеву музику, продовжуючи кращі традиції, і в тому числі "найпрекраснішого тріо в світі" за участіо Оборіна, Ойстраха та Кнушевицького. Бажання цілком закономірне - це та мистецька висота, той ступінь професійної досконалості, до якого необхідно йти все життя.
Олександр Гоноболін та Олександр Дрель мріють, щоб кожний їх виступ був святом музики, святом і для слухачів, і для них. Це не означає, що вони завжди задоволені собою, своїм мистецьким надбанням. Відчуття, що можна було б зіграти краще, - завжди з ними, і воно слугує фундаментом творчих пошуків. Про цю особливість творчих індивідуальностей вичерпно сказав Євген Світланов: "Тільки у невтомному пошуку й приходить істинно художнє осягнення музичних стилей всіх часів і епох, народжується почуття сучасності, а разом з тим і образ кожного твору як явища творчо переконливого, вражаючого своєю правдивістю".
Любителі музики - учні загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів, трудівники промисловості і сільського господарства області знають і люблять ансамбль, бо ж артисти дуже часто самі організовують виступи як в аудиторіях міста, так і в районах Херсонщини. На всіх сценах грають з однаковим задоволенням, майстерністю, артистизмом, адже мета їх творчості - самовіддача. Вони відповідально виконують свою просвітительську місію, пропагуючи зразки високого мистецтва.
На жаль, керівництво філармонії не цінує достатньою мірою ансамбль, цей самоцвіт нашого краю, не дбає про його популяризацію, в тому числі й про рекламу, гідну високого рівня їх мистецтва. Недостатньо, на мою думку, цікавляться творчістю ансамблю і такі впливові засоби масової інформації, як радіо і телебачення. А скільки художніх передач, цікавих і хвилюючих, можна було б створити в безмежному ефірі для багатотисячної аудиторії, аби бажання фахівців...
Тим часом виступи ансамблю не обмежуються географією області. В 1993 році музиканти побували з концертами в Одесі, Чернівцях, Івано-Франківську. На початку торішнього листопада успішно пройшли їх гастролі в столиці України.
У позаминулому році ансамбль вперше виїхав за кордон по лінії культурних зв'язків міст-побратимів Нової Каховки і Сент-Етьєн (Франція). Ця гастрольна подорож була зігріта особливим теплом спілкування з жителями Нормандії. Вони з насолодою, творчою наснагою грали для дуже чутливих, емоційних слухачів і знавців музичного мистецтва. Оплески звучали, як музика, - динамічно, бурхливо, не стихаючи впродовж 10-15 хвилин.
Визнання і успіх херсонців не забулися, тому зовсім недавно їх знову запросили до Франції. Запросили на більш солідний термін концертної діяльності - місячний. З захопленням зустрічали їх слухачі в Руанській консерваторії, концертних залах Сент-Етьєна, Сент-Ніколая, Меніл-Енара, Гавра, Парижа. Високо була оцінена і змістовність репертуару, і глибина, динамічність ансамблевого звучання, і художня якість виконання концертної програми. У пам'яті артистів залишились переповнені зали, осяяні радістю обличчя, зливи оплесків, море квітів, захоплені відгуки преси... Їх переповнювало почуття щастя, справжнього свята.
Можливості музичної палітри не мають меж, тому не має меж і творчий пошук ансамблю - свого репертуару, зіграності, тембральної краси звучання, краси, яка зможе підкорити нових і нових слухачів.
Побажаймо ж музикантам, аби дух пошуку не залишав їх.
...Галасу не треба, а ось успіх - хай буде завжди.

Л. Чепеленко.

0 коментарів

Ленінський прапор, 18 січня 1986 р.

Вальс про любов до слухача

 

У програмі було зазначено: Фріц Крейслер. «Класичні манускрипти». Жанрові п'єси. Концерт для знавців? Проте зал собору заповнювався публікою, яка нічим не відрізнялася від відвідувачів звичайного кінотеатру.
Грав концертний ансамбль «Річеркар»...
Кілька років тому наша газета познайомила читачів з Олександром Гоноболіним — солістом філармонії, композитором, педагогом. І знову дзеркально

повторюється перша зустріч. Але з кімнати долинає тихий шурхіт: може, протяг гортає сторінки клавірів і книг. Може, сухі темні троянди зронюють пелюстки. А може, плине час. Сподівання і неясні задуми юності чіткішають з роками. Сьогодні в його активі справа, яка називається «Річеркар» — пошук.
Мій співрозмовник — соліст і керівник колективу:
— «Річеркар» — це і «вишуканість», і одна з перших форм поліфонічної музики — «канцона», «річеркар», «фантазія». Саме слово не давало спокою. Та поки не зустрілися однодумці, котрі однаково розуміють своє місце у музиці і свій обов'язок перед людьми, затія залишалась безнадійною. Едуард Добрикін, Тетяна і Юри Євнопулоси, Наталя Левченко, Сергій Виговський з музучилища; з філармонії Надія Швець, Олександр Коротецький, Лариса Займак. Як бачите, у кожного своє «місце роботи» і досить значне коло обов'язків. Але це не заважає їм займатися справою, яка, зрештою, не менш важлива, ніж усе інше. Наш концертний ансамбль.
Ансамбль відрізняється від оркестру універсальністю. Найскладніша форма виконавського мистецтва — акомпанемент. Скрипка Гоноболіна змальовує те, що побачив у душі людини і в світі композитор. Решта інструментів супроводжують картину своїми сумнівами і згодою, так виникає звучання ансамблю. Коли здається, що скрипка чудово розуміється із своїми партнерами, насправді це досконалість у роботі музикантів. Тому ансамбль — це дуже складно. Найменша неузгодженість просто вбиває його суть.
Мій співрозмовник продовжує:
— Творами Крейслера ми відкрили зал камерної музики в соборі. Вже саме слово «камерна» передбачає певну звуженість кола слухачів. Твори на це і були розраховані. Взагалі-то вони написані для скрипки і фортепіано. Це все одно, що креслення для спеціаліста. Непідготовленій людині потрібно роз'яснити все детальніше. Для цього переклали все на мову ансамблю. Музика стала більш зрозумілою. Ансамблевий акомпанемент дозволяє почути в іншому випадку недоступні дилетанту відтінки.
Слухачі нас оцінили. В соборі я помітив обличчя знайомі, ті, котрі бачив на попередньому концерті — в художньому музеї. Той виступ був тільки спробою. І все ж таки...
Здається, тут можна зробити відступ. Олександр визначив мету: залучити на бік Музики якомога більше людей, з музикою не пов'язаних. Слухача шлягерів перевиховати на шанувальника мистецтва. Звідси прагнення бути максимально зрозумілим і вибір жанру: мініатюри, вальси, нескладні п'єски. Більш-менш доступне.
І все ж, безприкладна самовпевненість! Намагатися визначити, що слухати перевтомленій людині — Антонова чи Моцарта. Віддамо належне, ці юнаки та дівчата, не ХВИЛЮЮЧИСЬ за накрохмалені сорочки, пірнають з академічної сцени у житейське море. І як парадокс — жоден концерт не проходить у порожньому залі. Куди там! Бажаючих зробити ковток із джерела високого мистецтва виявляється стільки, що доводиться вишукувати резерви приміщень, де грає «Річеркар». Так було в соборі (вхід, до речі, вільний, грають вони безплатно). Між строгими сукнями і краватками «своєї» публіки яскравіють курточки і светри підлітків...
Може, час припинити дискусію про непопулярність класики серед молоді? Ні, не варто. Тому що людина ніколи добровільно не відмовиться від контактів з прекрасним, тільки переконайте її, що це прекрасно, а не занудно. Виявляється, існуючі зараз форми пропаганди класики не здатні. А об'єднання типу «Річеркару»? Можуть. Тому що тут контакт з класикою не хаотичний, а підготовлений. Рецепт? Максимальне наближення до сучасності, ретельний відбір творів, поступове, точно дозоване ускладнення програм.
— Навіть якщо людина не розуміє мови, є інтонація, щоб її переконати, — розмірковує Олександр. — Так і музика — спочатку настрій, інтонація. Але насамперед виконавець повинен усвідомити, що це таке. Справжній музикант, напевне, співавтор. Зрештою, ноти — лише позначки на папері. Звуки народжуються з твоєї душі, яку веде за собою думка композитора. І тому, коли граєш, не повинно для тебе існувати нічого, крім музики.
Мене дивує, наскільки ця думка співпадає з міркуваннями однієї з учасниць «Річеркару». Справжнє взаєморозуміння виникає не лише зі спільного підходу до справи, але й зі спільних труднощів. Те, що далі розповів Олександр, дивує ще більше.
— Концерт у соборі був особисто для мене дуже складним. Тому що вийшов на сцену, не відійшовши від утрясання надто далеких від мистецтва моментів. Тільки музика? А коли виступ зранку ще під загрозою зриву? «Річеркар» чомусь особливо не вітали (крім слухачів, зрозуміло). Позиція була така: один камерний колектив уже існує — «Гілея», оркестр філармонії, то навіщо створювати конкуренцію. До того ж, учасники ансамблю працюють у вільний від основних обов'язків час, а як це позначиться на їх безпосередній роботі? Що можна заперечити? Що такому місту, як наше, потрібен колектив типу «Річеркару»? Що слухачам потрібна камерна музика? Що юнаки та дівчата охоче відвідуватимуть концерти ровесників? У нас навіть афіш не було б, і довелося б самим тягати стільці в залі собору, якби не допомога завідуючого концертним відділом філармонії В. М. Іщенка... Чи звикли ентузіасти до того, що їх починання сприймаються у штики?
Як не погодитися з Олександром — управління культури повинно якось швидше реагувати на нові явища в культурному житті міста. Навіть якщо оцінка їх пов'язана з деякими ускладненнями.
...Після виступу в соборі посипалися запрошення. Записано півгодинну програму на телебаченні. Готується концерт з творів Вівальді. Знов-таки в залі камерної музики. І все ж «Річеркар» почувається невпевнено. Після одного з концертів хтось з музикантів гірко пожартував: «Напишеш про нас, якщо не розженуть».
Ні, це неможливо. Слухачі чекають наступних концертів. Музика чекає зустрічі з кожним з нас.
«Будь-яка музика доступна і зрозуміла, якщо її грають відверто», — закінчує нашу розмову Олександр Гоноболін.

М. Олексієнко

0 коментарів

Ленінський прапор 22 березня 1986 р.

Після виступу ЛП

Вальс про любов до слухача

 

У "Ленінському прапорі" (№8 за 18 січня 1986 р.) у публікації "Вальс про любов до слухача" йшлося про труднощі становлення концертного ансамблю "Річеркар", проблеми пропаганди "серйозної" музики серед молоді. З проханням прокоментувати матеріал ми звернулися до начальника управління культури облвиконкому В.Г.Чуприни.
- Ансамбль "Річеркар" припинив

своє існування, - повідомив Володимир Григорович. - У цьому жанрі потрібен передусім соліст, хороший скрипаль, яким був Олександр Гоноболін, котрий змінив місце роботи і виїхав з Херсона. Сьогодні обласна філармонія поки що не має можливості знайти відповідну заміну.
Ансамбль "Річеркар" або колектив такого типу дійсно потрібен. У статті правильно окреслені недоліки існуючих форм пропаганди класичної музики, вказано на відсутність задовільного концетного залу в обласній філармонії.
Разом з тим, немає підстав говорити про суперництво, яке начебто могло виникнути між камерним оркестром "Гілея" і концертним ансамблем "Річеркар". Хоча ми не против творчого змагання колективів і виконавців, якщо воно сприяє підвищенню культурного рівня трудящих, зростанню майстерності артистів, урізноманітненню форм концертної діяльності.

0 коментарів

Pages

Увага!

З питань придбання нот, збірок, замовлення аранжувань і таке інше пишіть Олександру Чарльзовичу Гоноболіну на пошту: gonobolin@meta.ua

Придбати ноти можна на сайті MusicaNeo

  • Українська
  • English