1980-і

Наддніпрянська правда, 30 червня 1985 р.

Читачі, котрі постійно відвідують відділ мистецтва Херсонської обласної бібліотеки імені О.М.Горького, не вперше зустрічаються з солістом обласної філармонії, лауреатом республіканського конкурсу скрипалів Олександром Гоноболіним. І щоразу вони захоплювалися високою виконавською майстерністю молодого музиканта. А цього вечора гість полонив їх ще однією гранню свого обдарування, виступивши перед ними як композитор.
Велику естетичну насолоду дістали любителі музики, коли познайомилися

з «Концертом-фантазією для скрипки з оркестром» О.Гоноболіна (магнітофонний запис) і такими його творами, як «Адажіо й алегро», "Грузинський танець". Успішно працює музикант і в жанрі естрадної пісні. Тепло були сприйняті слухачами його «Пісня про любов і смуток», «Про чарівника» (слова Ю. Моріц), «Сонет» (на вірші Гарсіа Лорки), а також грайливі, життєрадісні пісеньки для дітей, які включено навіть до програми передачі Центрального телебачення «У кожному малюнку — сонце».
Олександр Гоноболін відповів на численні запитання присутніх, що стосувалися особливостей композиторської та виконавської діяльності, поділився творчими задумами. На закінчення вечора відбувся відкритий перегляд новинок музичної літератури.

М. Мар'ївський.

0 коментарів

Радянська Волинь, 10 червня 1986 р.

Концерт класичної музики

 

Приємним було знайомство лучан з Миколаївським камерним оркестром, учасником фестивалю мистецтв «Лісова пісня», який проходив у нашій області.

Програму, яку представив оркестр лучанам, визначало почуття свіжості, своєрідності і нетрадиційності в кращому розумінні цього слова.
У першій половині концерту любителі класичної музики мали приємність послухати в майстерному виконанні

твори Г.П'єрселла, Й.-С.Баха. Музиканти розкрили перед нами галерею почуттів, думок, настроїв людей, які жили в час створення цієї талановитої музики, і які співзвучні її сьогодні всім нам. Оркестр звучав строго і зібрано.
Перед нами розсипався фейєрверк ритмів і чаруючих мелодій, коли зазвучала музика Ф.Крейслера. Це марші, вальси, польки. І, нарешті, сповнені гумору і несподіваних ефектів композиції художнього керівника і диригента оркестру, лауреата республіканського конкурсу виконавців О. Гоноболіна. Не так давно він керує цим творчим колективом. З повним правом можна сказати, що слухачі мали можливість зустрітися з Музикантами талановитими, оркестром, який заслуговує високої оцінки.

І.СМЕТАНІН.

0 коментарів

Камчатка, 3 марта 1987 г.

Семь нот в тишине

В очередной раз шагает по стране «Неделя музыки для детей и юношества». На редкость широко, заметно пройдет она нынче на Камчатке. Праздник откроется в областном театре драмы второго марта концертом лауреата республиканского конкурса камерного оркестра "Каприччио".
Адрес нового гастрольного коллектива — город Николаев Украинской ССР.
«Каприччио» намерен сыграть для нас несколько

оркестровых сюит и скрипичных миниатюр. В программе коллектива Перселл и Бах, Григ и Крейслер, Дебюсси и де Фалья, Кролл и Динику. Как видим, некоторые имена и взрослым слушателям мало что говорят. Тем более они загадка для школьников. Но, думается, самый процесс "разгадывания" будет приятен любой аудитории.
Впрочем, коллектив, которым руководит дирижер, лауреат республиканского конкурса Александр Гоноболин, подготовил и вторую программу, рассчитанную на взрослого зрителя: "От классики — к джазу». В этом концерте солируют Нахимзон (скрипка), Снисаревский (флейта) и Боднар (контрабас).
Всегда важно начать, задать тон торжеству. Что ж, начало Недели музыки будет интересным. А далее эстафету примут музыкальные училище и школы области,
То будет буквально лавина звуков... Вот что предстоит услышать и увидеть петропавловчанам: концерт ансамбля танцев «Уйкоаль» под руководством первого корякского балетмейстера Сергея Кезевтегина; камерный оркестр и оркестр народных инструментов музучилища; хор этого же учебного заведения. Затем целую серию концертов бесед проведут преподаватели и ученики детских музыкальных школ. Какие же темы будут подняты?.. «История скрипки»; «Детский альбом» П.И.Чайковского, «Песенные истоки»; «Великие исполнители»; «Сказка о царе Салтане»...
Седьмого марта в Доме офицеров Советской Армии состоится торжественное закрытие Недели музыки. Право «взять прощальный аккорд" предоставлено известному нашему коллективу, призеру конкурсов и фестивалей различного ранга — хоровой капелле под художественным руководством заслуженного работника культуры РСФСР, кавалера ордена Дружбы народов Евгения Морозова.
Организаторы праздника музыки, областная филармония ожидают увидеть в концертных залах учащихся всех петропавловских школ, строителей, докеров, отдыхающих после промысла, рыбаков, моряков пароходства, интеллигенцию, членов всевозможных клубов и о6ъединений. Наши сердца и души должны быть открыты навстречу большой музыке, как открыты они добру и радости.

В. Сидорцева, редактор областной филармония,
заслуженный работник культуры РСФСР.

0 коментарів

Наддніпрянська правда 30 грудня 1982 р.

Інтерв'ю

 

Чарівна скрипка

 

Олександр Гоноболін

(Фото О.Альперта)

 

17 грудня в Палаці "Україна" м. Києва для учасників спільного урочистого засідання ЦК Компартії України і Верховної Ради Української РСР, присвяченого 60-річчю утворення Союзу РСР, силами відомих майстрів мистецтв і кращих художніх колективів республіки, було дано великий концерт. У ньому взяв участь і соліст Херсонської обласної філармонії, молодий скрипаль Олександр Гоноболін, котрий разом з солістом К. Стеценком і в супроводі камерного оркестру Ровенської обласної філармонії виконав Концерт для двох скрипок зі струнним оркестром А. Вівальді. Виступати на такому відповідальному звіті — велика честь для митця, а надто молодого. Отож наш кореспондент попросив О.Гоноболіна відповісти

на кілька запитань, що стосуються його творчого сходження.
— Олександре, яке почуття охопило Вас, коли Ви зі скрипкою вийшли на прославлену сцену столичного Палацу?
- Гадаєте, хвилювання? Ні. Я зовсім не хвилювався, а був переповнений гордістю за те, що представляю музичне мистецтво Херсонщини і що беру участь у концерті поряд з іменитими виконавцями, такими, як народні артисти СРСР, лауреати Державної премії СРСР Євгенія Мірошниченко і Дмитро Гнатюк, народний артист СРСР, лауреат премії імені Т.Г.Шевченка Анатолій Мокренко та інші. Це надихало в грі.
— Наскільки мені відомо, Ви теж лауреат — лауреат республіканського конкурсу скрипалів. Коли удостоїлися цього звання?
— У 1977 році — за рік до закінчення Київської державної консерваторії, де моїм учителем була відома в вашій країні і за рубежем скрипачка, професор Ольга Михайлівна Пархоменко. Тоді ж у складі концертної бригади консерваторії, я побував на гастролях у НДР, де виступав у Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Беймарі, Магдебурзі... А трохи раніше в складі Державного заслуженого академічного симфонічного оркестру УРСР виступав у Москві на фестивалі мистецтв «Російська зима».
— Коли і за яких обставин Ви потрапили до Херсонської філармонії?
— Гастролюючи по містах України разом зі співачкою Абхазької республіканської філармонії (після закінчення консерваторії я в рідному Сухумі був концертмейстером симфонічного оркестру), завітав і до Херсона, який мені дуже сподобався. Тут одержав запрошення лишитися працювати солістом у філармонії. Я його з задоволенням прийняв.
— Не шкодуєте?
— Аніскільки. Ці два з половиною року, що живу в Херсоні, для мене по-справжньому плодотворні. Я переосмислив свій «студентський» репертуар і підготував новий, куди увійшли як твори вітчизняної та зарубіжної класики, так і все найкраще з того, що написано радянськими композиторами останнім часом. Його під чутливий акомпанемент піаністки Елли Пасек виконував у концертних залах Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода... Як соліст грав з камерними оркестрами Херсонської, Миколаївської, Ровенської філармоній.
Навесні нинішнього, ювілейного року «Іспанським танцем» Мануеля де Фалья взяв участь у звітному концерті майстрів мистецтв і творчих колективів нашої області в Києві, а восени в складі великої групи професійних і самодіяльних митців Херсонщини виступав у Шуменському окрузі НРБ.
— І газета "Шуменска заря" в рецензії на один з концертів гостей назвала Ваше мистецтво "високопрофесійним і вишукано-артистичним".
— Здається, так...

А в переддень Нового року Олександр знову звітував перед земляками. Цього разу в парі з викладачем Херсонського музичного училища, піаністом О. В. Дрелем.

Наддніпрянська правда 30 грудня 1982 р.

Інтерв'ю

 

Чарівна скрипка

 

Олександр Гоноболін

(Фото О.Альперта)

 

17 грудня в Палаці "Україна" м. Києва для учасників спільного урочистого засідання ЦК Компартії України і Верховної Ради Української РСР, присвяченого 60-річчю утворення Союзу РСР, силами відомих майстрів мистецтв і кращих художніх колективів республіки, було дано великий концерт. У ньому взяв участь і соліст Херсонської обласної філармонії, молодий скрипаль Олександр Гоноболін, котрий разом з солістом К. Стеценком і в супроводі камерного оркестру Ровенської обласної філармонії виконав Концерт для двох скрипок зі струнним оркестром А. Вівальді. Виступати на такому відповідальному звіті — велика честь для митця, а надто молодого. Отож наш кореспондент попросив О.Гоноболіна відповісти

на кілька запитань, що стосуються його творчого сходження.
— Олександре, яке почуття охопило Вас, коли Ви зі скрипкою вийшли на прославлену сцену столичного Палацу?
- Гадаєте, хвилювання? Ні. Я зовсім не хвилювався, а був переповнений гордістю за те, що представляю музичне мистецтво Херсонщини і що беру участь у концерті поряд з іменитими виконавцями, такими, як народні артисти СРСР, лауреати Державної премії СРСР Євгенія Мірошниченко і Дмитро Гнатюк, народний артист СРСР, лауреат премії імені Т.Г.Шевченка Анатолій Мокренко та інші. Це надихало в грі.
— Наскільки мені відомо, Ви теж лауреат — лауреат республіканського конкурсу скрипалів. Коли удостоїлися цього звання?
— У 1977 році — за рік до закінчення Київської державної консерваторії, де моїм учителем була відома в вашій країні і за рубежем скрипачка, професор Ольга Михайлівна Пархоменко. Тоді ж у складі концертної бригади консерваторії, я побував на гастролях у НДР, де виступав у Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Беймарі, Магдебурзі... А трохи раніше в складі Державного заслуженого академічного симфонічного оркестру УРСР виступав у Москві на фестивалі мистецтв «Російська зима».
— Коли і за яких обставин Ви потрапили до Херсонської філармонії?
— Гастролюючи по містах України разом зі співачкою Абхазької республіканської філармонії (після закінчення консерваторії я в рідному Сухумі був концертмейстером симфонічного оркестру), завітав і до Херсона, який мені дуже сподобався. Тут одержав запрошення лишитися працювати солістом у філармонії. Я його з задоволенням прийняв.
— Не шкодуєте?
— Аніскільки. Ці два з половиною року, що живу в Херсоні, для мене по-справжньому плодотворні. Я переосмислив свій «студентський» репертуар і підготував новий, куди увійшли як твори вітчизняної та зарубіжної класики, так і все найкраще з того, що написано радянськими композиторами останнім часом. Його під чутливий акомпанемент піаністки Елли Пасек виконував у концертних залах Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода... Як соліст грав з камерними оркестрами Херсонської, Миколаївської, Ровенської філармоній.
Навесні нинішнього, ювілейного року «Іспанським танцем» Мануеля де Фалья взяв участь у звітному концерті майстрів мистецтв і творчих колективів нашої області в Києві, а восени в складі великої групи професійних і самодіяльних митців Херсонщини виступав у Шуменському окрузі НРБ.
— І газета "Шуменска заря" в рецензії на один з концертів гостей назвала Ваше мистецтво "високопрофесійним і вишукано-артистичним".
— Здається, так...

А в переддень Нового року Олександр знову звітував перед земляками. Цього разу в парі з викладачем Херсонського музичного училища, піаністом О. В. Дрелем.

0 коментарів

Наддніпрянська правда, 17 листопада 1985

В гостях у муз

Початок

 

Сьогодні в Будинку пропаганди обласної організації Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури по вулиці Перекопській, 13, відбудеться відкриття залу камерної музики. З концертом у ньому виступить ансамбль «Річеркар», створений недавно на громадських засадах при обласному відділенні Музичного товариства УРСР.
Запрошуємо до знайомства з новим творчим колективом.

Коли народилася ідея — створити в Херсоні новий концертний ансамбль виконавців камерної музики, водночас, звичайно, виникло

й питання — а чи потрібен він? Адже в місті вже є й камерний оркестр, і квартет обласної філармонії, і камерний ансамбль педагогів музичного училища. Але напевно в кожному справжньому художникові постійно живе прагнення до нового, ще незвіданого, бажання якнайповніше виразити себе в мистецтві, висловити в ньому ще несказане. Це й об'єднало лауреата республіканського конкурсу скрипалів соліста філармонії О.Гоноболіна, артистів камерного оркестру «Гілея» Л.Займак, струнного квартету філармонії Н. Швець і А. Коротецького, педагогів музичного училища М. Замкову, Т. і Ю. Євнопулос у новий творчий колектив на громадських засадах — концертний ансамбль «Річеркар». Слово це походить від латинського, що означає «шукати», «розшукувати». І саме це значення, а не назва старовинного музичного жанру визначило вибір імені — шукати власну тему в мистецтві, своє прочитання музичних шедеврів минулого і сучасного. Та, врешті-решт, справа не в назві, а в художньому результаті пошуків щойно створеного ансамблю. І відрадно, що вже першою роботою колектив добре заявив про себе.
Отож, у першій програмі — музика австрійського композитора першої половини нашого століття, видатного скрипаля світу Фріца Крейслера, повз вплив якого, без перебільшення, не пройшов жоден визначний музикант сучасності. Композиторська творчість Ф.Крейслера — своєрідне відбиття його виконавського обличчя. Це інтерес до старовинної класики XVI—XVIII століть, прекрасне, натхненне дихання музики Відня і Парижа — двох музичних столиць, які зростили Крейслера, прагнення до ретельної обробки деталей, завершеності і досконалості навіть крихітної мініатюри, впливу джазу і деяких інших течій музики XX століття. І над усім цим — чарівність особистості композитора, в якій органічно поєдналися доброта й непохитна воля, відкритий ліризм і м'який, іноді іронічний гумор. Все це вдалося відбити у своєму виконанні молодим музикантам «Річеркара» і, насамперед, організатору, художньому керівникові й солістові ансамблю О. Гоноболіну. Легкість, технічна досконалість і артистична вишуканість відзначають цей концерт. Серйозність першої частини програми, де прозвучали фрагменти «Класичних манускриптів», створених Крейслером під враженням музики цікавих, але майже забутих старих майстрів, змінилася ліризмом безпосередності знаменитих «віденських» вальсів скрипаля — «Радість кохання», «Муки любові», «Прекрасний розмарин», які у свою чергу поступилися місцем тонкому гумору й артистизму мініатюрних маршів, рондіно і дотепних дзажових «Сінкоп». Під стать О. Гоноболіну виявилися й партнери — обдаровані, чуйні музиканти, прекрасні ансамблісти, які добре відчувають і виконувану музику, і партію провідного соліста.
Отже, своїм першим концертом, який відбувся у залі художнього музею, новий колектив довів своє право на існування, самостійну творчу діяльність. І що ще слід відзначити — підготовлена програма прекрасно слухається, однаково цікава і для музикантів-професіоналів, і для любителів музики практично будь-якого рівня підготовки і віку. А значить, вона може стати хорошим внеском у музично-просвітительську діяльність, пропаганду музики в нашому місті.

Е.Добрикін, музикознавець.

Наддніпрянська правда, 17 листопада 1985

В гостях у муз

Початок

 

Сьогодні в Будинку пропаганди обласної організації Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури по вулиці Перекопській, 13, відбудеться відкриття залу камерної музики. З концертом у ньому виступить ансамбль «Річеркар», створений недавно на громадських засадах при обласному відділенні Музичного товариства УРСР.
Запрошуємо до знайомства з новим творчим колективом.

Коли народилася ідея — створити в Херсоні новий концертний ансамбль виконавців камерної музики, водночас, звичайно, виникло

й питання — а чи потрібен він? Адже в місті вже є й камерний оркестр, і квартет обласної філармонії, і камерний ансамбль педагогів музичного училища. Але напевно в кожному справжньому художникові постійно живе прагнення до нового, ще незвіданого, бажання якнайповніше виразити себе в мистецтві, висловити в ньому ще несказане. Це й об'єднало лауреата республіканського конкурсу скрипалів соліста філармонії О.Гоноболіна, артистів камерного оркестру «Гілея» Л.Займак, струнного квартету філармонії Н. Швець і А. Коротецького, педагогів музичного училища М. Замкову, Т. і Ю. Євнопулос у новий творчий колектив на громадських засадах — концертний ансамбль «Річеркар». Слово це походить від латинського, що означає «шукати», «розшукувати». І саме це значення, а не назва старовинного музичного жанру визначило вибір імені — шукати власну тему в мистецтві, своє прочитання музичних шедеврів минулого і сучасного. Та, врешті-решт, справа не в назві, а в художньому результаті пошуків щойно створеного ансамблю. І відрадно, що вже першою роботою колектив добре заявив про себе.
Отож, у першій програмі — музика австрійського композитора першої половини нашого століття, видатного скрипаля світу Фріца Крейслера, повз вплив якого, без перебільшення, не пройшов жоден визначний музикант сучасності. Композиторська творчість Ф.Крейслера — своєрідне відбиття його виконавського обличчя. Це інтерес до старовинної класики XVI—XVIII століть, прекрасне, натхненне дихання музики Відня і Парижа — двох музичних столиць, які зростили Крейслера, прагнення до ретельної обробки деталей, завершеності і досконалості навіть крихітної мініатюри, впливу джазу і деяких інших течій музики XX століття. І над усім цим — чарівність особистості композитора, в якій органічно поєдналися доброта й непохитна воля, відкритий ліризм і м'який, іноді іронічний гумор. Все це вдалося відбити у своєму виконанні молодим музикантам «Річеркара» і, насамперед, організатору, художньому керівникові й солістові ансамблю О. Гоноболіну. Легкість, технічна досконалість і артистична вишуканість відзначають цей концерт. Серйозність першої частини програми, де прозвучали фрагменти «Класичних манускриптів», створених Крейслером під враженням музики цікавих, але майже забутих старих майстрів, змінилася ліризмом безпосередності знаменитих «віденських» вальсів скрипаля — «Радість кохання», «Муки любові», «Прекрасний розмарин», які у свою чергу поступилися місцем тонкому гумору й артистизму мініатюрних маршів, рондіно і дотепних дзажових «Сінкоп». Під стать О. Гоноболіну виявилися й партнери — обдаровані, чуйні музиканти, прекрасні ансамблісти, які добре відчувають і виконувану музику, і партію провідного соліста.
Отже, своїм першим концертом, який відбувся у залі художнього музею, новий колектив довів своє право на існування, самостійну творчу діяльність. І що ще слід відзначити — підготовлена програма прекрасно слухається, однаково цікава і для музикантів-професіоналів, і для любителів музики практично будь-якого рівня підготовки і віку. А значить, вона може стати хорошим внеском у музично-просвітительську діяльність, пропаганду музики в нашому місті.

Е.Добрикін, музикознавець.

0 коментарів

Ленінський прапор, 18 січня 1986 р.

Вальс про любов до слухача

 

У програмі було зазначено: Фріц Крейслер. «Класичні манускрипти». Жанрові п'єси. Концерт для знавців? Проте зал собору заповнювався публікою, яка нічим не відрізнялася від відвідувачів звичайного кінотеатру.
Грав концертний ансамбль «Річеркар»...
Кілька років тому наша газета познайомила читачів з Олександром Гоноболіним — солістом філармонії, композитором, педагогом. І знову дзеркально

повторюється перша зустріч. Але з кімнати долинає тихий шурхіт: може, протяг гортає сторінки клавірів і книг. Може, сухі темні троянди зронюють пелюстки. А може, плине час. Сподівання і неясні задуми юності чіткішають з роками. Сьогодні в його активі справа, яка називається «Річеркар» — пошук.
Мій співрозмовник — соліст і керівник колективу:
— «Річеркар» — це і «вишуканість», і одна з перших форм поліфонічної музики — «канцона», «річеркар», «фантазія». Саме слово не давало спокою. Та поки не зустрілися однодумці, котрі однаково розуміють своє місце у музиці і свій обов'язок перед людьми, затія залишалась безнадійною. Едуард Добрикін, Тетяна і Юри Євнопулоси, Наталя Левченко, Сергій Виговський з музучилища; з філармонії Надія Швець, Олександр Коротецький, Лариса Займак. Як бачите, у кожного своє «місце роботи» і досить значне коло обов'язків. Але це не заважає їм займатися справою, яка, зрештою, не менш важлива, ніж усе інше. Наш концертний ансамбль.
Ансамбль відрізняється від оркестру універсальністю. Найскладніша форма виконавського мистецтва — акомпанемент. Скрипка Гоноболіна змальовує те, що побачив у душі людини і в світі композитор. Решта інструментів супроводжують картину своїми сумнівами і згодою, так виникає звучання ансамблю. Коли здається, що скрипка чудово розуміється із своїми партнерами, насправді це досконалість у роботі музикантів. Тому ансамбль — це дуже складно. Найменша неузгодженість просто вбиває його суть.
Мій співрозмовник продовжує:
— Творами Крейслера ми відкрили зал камерної музики в соборі. Вже саме слово «камерна» передбачає певну звуженість кола слухачів. Твори на це і були розраховані. Взагалі-то вони написані для скрипки і фортепіано. Це все одно, що креслення для спеціаліста. Непідготовленій людині потрібно роз'яснити все детальніше. Для цього переклали все на мову ансамблю. Музика стала більш зрозумілою. Ансамблевий акомпанемент дозволяє почути в іншому випадку недоступні дилетанту відтінки.
Слухачі нас оцінили. В соборі я помітив обличчя знайомі, ті, котрі бачив на попередньому концерті — в художньому музеї. Той виступ був тільки спробою. І все ж таки...
Здається, тут можна зробити відступ. Олександр визначив мету: залучити на бік Музики якомога більше людей, з музикою не пов'язаних. Слухача шлягерів перевиховати на шанувальника мистецтва. Звідси прагнення бути максимально зрозумілим і вибір жанру: мініатюри, вальси, нескладні п'єски. Більш-менш доступне.
І все ж, безприкладна самовпевненість! Намагатися визначити, що слухати перевтомленій людині — Антонова чи Моцарта. Віддамо належне, ці юнаки та дівчата, не ХВИЛЮЮЧИСЬ за накрохмалені сорочки, пірнають з академічної сцени у житейське море. І як парадокс — жоден концерт не проходить у порожньому залі. Куди там! Бажаючих зробити ковток із джерела високого мистецтва виявляється стільки, що доводиться вишукувати резерви приміщень, де грає «Річеркар». Так було в соборі (вхід, до речі, вільний, грають вони безплатно). Між строгими сукнями і краватками «своєї» публіки яскравіють курточки і светри підлітків...
Може, час припинити дискусію про непопулярність класики серед молоді? Ні, не варто. Тому що людина ніколи добровільно не відмовиться від контактів з прекрасним, тільки переконайте її, що це прекрасно, а не занудно. Виявляється, існуючі зараз форми пропаганди класики не здатні. А об'єднання типу «Річеркару»? Можуть. Тому що тут контакт з класикою не хаотичний, а підготовлений. Рецепт? Максимальне наближення до сучасності, ретельний відбір творів, поступове, точно дозоване ускладнення програм.
— Навіть якщо людина не розуміє мови, є інтонація, щоб її переконати, — розмірковує Олександр. — Так і музика — спочатку настрій, інтонація. Але насамперед виконавець повинен усвідомити, що це таке. Справжній музикант, напевне, співавтор. Зрештою, ноти — лише позначки на папері. Звуки народжуються з твоєї душі, яку веде за собою думка композитора. І тому, коли граєш, не повинно для тебе існувати нічого, крім музики.
Мене дивує, наскільки ця думка співпадає з міркуваннями однієї з учасниць «Річеркару». Справжнє взаєморозуміння виникає не лише зі спільного підходу до справи, але й зі спільних труднощів. Те, що далі розповів Олександр, дивує ще більше.
— Концерт у соборі був особисто для мене дуже складним. Тому що вийшов на сцену, не відійшовши від утрясання надто далеких від мистецтва моментів. Тільки музика? А коли виступ зранку ще під загрозою зриву? «Річеркар» чомусь особливо не вітали (крім слухачів, зрозуміло). Позиція була така: один камерний колектив уже існує — «Гілея», оркестр філармонії, то навіщо створювати конкуренцію. До того ж, учасники ансамблю працюють у вільний від основних обов'язків час, а як це позначиться на їх безпосередній роботі? Що можна заперечити? Що такому місту, як наше, потрібен колектив типу «Річеркару»? Що слухачам потрібна камерна музика? Що юнаки та дівчата охоче відвідуватимуть концерти ровесників? У нас навіть афіш не було б, і довелося б самим тягати стільці в залі собору, якби не допомога завідуючого концертним відділом філармонії В. М. Іщенка... Чи звикли ентузіасти до того, що їх починання сприймаються у штики?
Як не погодитися з Олександром — управління культури повинно якось швидше реагувати на нові явища в культурному житті міста. Навіть якщо оцінка їх пов'язана з деякими ускладненнями.
...Після виступу в соборі посипалися запрошення. Записано півгодинну програму на телебаченні. Готується концерт з творів Вівальді. Знов-таки в залі камерної музики. І все ж «Річеркар» почувається невпевнено. Після одного з концертів хтось з музикантів гірко пожартував: «Напишеш про нас, якщо не розженуть».
Ні, це неможливо. Слухачі чекають наступних концертів. Музика чекає зустрічі з кожним з нас.
«Будь-яка музика доступна і зрозуміла, якщо її грають відверто», — закінчує нашу розмову Олександр Гоноболін.

М. Олексієнко

0 коментарів

Сторінки

Увага!

З питань придбання нот, збірок, замовлення аранжувань і таке інше пишіть Олександру Чарльзовичу Гоноболіну на пошту: gonobolin@meta.ua

Придбати ноти можна на сайті MusicaNeo

  • Українська
  • English