Вальс про любов до слухача

Ленінський прапор, 18 січня 1986 р.

Вальс про любов до слухача

 

У програмі було зазначено: Фріц Крейслер. «Класичні манускрипти». Жанрові п’єси. Концерт для знавців? Проте зал собору заповнювався публікою, яка нічим не відрізнялася від відвідувачів звичайного кінотеатру.
Грав концертний ансамбль «Річеркар»…
Кілька років тому наша газета познайомила читачів з Олександром Гоноболіним — солістом філармонії, композитором, педагогом. І знову дзеркально повторюється перша зустріч. Але з кімнати долинає тихий шурхіт: може, протяг гортає сторінки клавірів і книг. Може, сухі темні троянди зронюють пелюстки. А може, плине час. Сподівання і неясні задуми юності чіткішають з роками. Сьогодні в його активі справа, яка називається «Річеркар» — пошук.
Мій співрозмовник — соліст і керівник колективу:
— «Річеркар» — це і «вишуканість», і одна з перших форм поліфонічної музики — «канцона», «річеркар», «фантазія». Саме слово не давало спокою. Та поки не зустрілися однодумці, котрі однаково розуміють своє місце у музиці і свій обов’язок перед людьми, затія залишалась безнадійною. Едуард Добрикін, Тетяна і Юри Євнопулоси, Наталя Левченко, Сергій Виговський з музучилища; з філармонії Надія Швець, Олександр Коротецький, Лариса Займак. Як бачите, у кожного своє «місце роботи» і досить значне коло обов’язків. Але це не заважає їм займатися справою, яка, зрештою, не менш важлива, ніж усе інше. Наш концертний ансамбль.
Ансамбль відрізняється від оркестру універсальністю. Найскладніша форма виконавського мистецтва — акомпанемент. Скрипка Гоноболіна змальовує те, що побачив у душі людини і в світі композитор. Решта інструментів супроводжують картину своїми сумнівами і згодою, так виникає звучання ансамблю. Коли здається, що скрипка чудово розуміється із своїми партнерами, насправді це досконалість у роботі музикантів. Тому ансамбль — це дуже складно. Найменша неузгодженість просто вбиває його суть.
Мій співрозмовник продовжує:
— Творами Крейслера ми відкрили зал камерної музики в соборі. Вже саме слово «камерна» передбачає певну звуженість кола слухачів. Твори на це і були розраховані. Взагалі-то вони написані для скрипки і фортепіано. Це все одно, що креслення для спеціаліста. Непідготовленій людині потрібно роз’яснити все детальніше. Для цього переклали все на мову ансамблю. Музика стала більш зрозумілою. Ансамблевий акомпанемент дозволяє почути в іншому випадку недоступні дилетанту відтінки.
Слухачі нас оцінили. В соборі я помітив обличчя знайомі, ті, котрі бачив на попередньому концерті — в художньому музеї. Той виступ був тільки спробою. І все ж таки…
Здається, тут можна зробити відступ. Олександр визначив мету: залучити на бік Музики якомога більше людей, з музикою не пов’язаних. Слухача шлягерів перевиховати на шанувальника мистецтва. Звідси прагнення бути максимально зрозумілим і вибір жанру: мініатюри, вальси, нескладні п’єски. Більш-менш доступне.
І все ж, безприкладна самовпевненість! Намагатися визначити, що слухати перевтомленій людині — Антонова чи Моцарта. Віддамо належне, ці юнаки та дівчата, не ХВИЛЮЮЧИСЬ за накрохмалені сорочки, пірнають з академічної сцени у житейське море. І як парадокс — жоден концерт не проходить у порожньому залі. Куди там! Бажаючих зробити ковток із джерела високого мистецтва виявляється стільки, що доводиться вишукувати резерви приміщень, де грає «Річеркар». Так було в соборі (вхід, до речі, вільний, грають вони безплатно). Між строгими сукнями і краватками «своєї» публіки яскравіють курточки і светри підлітків…
Може, час припинити дискусію про непопулярність класики серед молоді? Ні, не варто. Тому що людина ніколи добровільно не відмовиться від контактів з прекрасним, тільки переконайте її, що це прекрасно, а не занудно. Виявляється, існуючі зараз форми пропаганди класики не здатні. А об’єднання типу «Річеркару»? Можуть. Тому що тут контакт з класикою не хаотичний, а підготовлений. Рецепт? Максимальне наближення до сучасності, ретельний відбір творів, поступове, точно дозоване ускладнення програм.
— Навіть якщо людина не розуміє мови, є інтонація, щоб її переконати, — розмірковує Олександр. — Так і музика — спочатку настрій, інтонація. Але насамперед виконавець повинен усвідомити, що це таке. Справжній музикант, напевне, співавтор. Зрештою, ноти — лише позначки на папері. Звуки народжуються з твоєї душі, яку веде за собою думка композитора. І тому, коли граєш, не повинно для тебе існувати нічого, крім музики.
Мене дивує, наскільки ця думка співпадає з міркуваннями однієї з учасниць «Річеркару». Справжнє взаєморозуміння виникає не лише зі спільного підходу до справи, але й зі спільних труднощів. Те, що далі розповів Олександр, дивує ще більше.
— Концерт у соборі був особисто для мене дуже складним. Тому що вийшов на сцену, не відійшовши від утрясання надто далеких від мистецтва моментів. Тільки музика? А коли виступ зранку ще під загрозою зриву? «Річеркар» чомусь особливо не вітали (крім слухачів, зрозуміло). Позиція була така: один камерний колектив уже існує — «Гілея», оркестр філармонії, то навіщо створювати конкуренцію. До того ж, учасники ансамблю працюють у вільний від основних обов’язків час, а як це позначиться на їх безпосередній роботі? Що можна заперечити? Що такому місту, як наше, потрібен колектив типу «Річеркару»? Що слухачам потрібна камерна музика? Що юнаки та дівчата охоче відвідуватимуть концерти ровесників? У нас навіть афіш не було б, і довелося б самим тягати стільці в залі собору, якби не допомога завідуючого концертним відділом філармонії В. М. Іщенка… Чи звикли ентузіасти до того, що їх починання сприймаються у штики?
Як не погодитися з Олександром — управління культури повинно якось швидше реагувати на нові явища в культурному житті міста. Навіть якщо оцінка їх пов’язана з деякими ускладненнями.
…Після виступу в соборі посипалися запрошення. Записано півгодинну програму на телебаченні. Готується концерт з творів Вівальді. Знов-таки в залі камерної музики. І все ж «Річеркар» почувається невпевнено. Після одного з концертів хтось з музикантів гірко пожартував: «Напишеш про нас, якщо не розженуть».
Ні, це неможливо. Слухачі чекають наступних концертів. Музика чекає зустрічі з кожним з нас.
«Будь-яка музика доступна і зрозуміла, якщо її грають відверто», — закінчує нашу розмову Олександр Гоноболін.

М. Олексієнко

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *


ПОДПИСАТЬСЯ
на рассылку новостей

Введите Ваш email:

Презентация
.