Наддніпрянська правда 30 грудня 1982 р.

Інтерв’ю

Чарівна скрипка

(Фото О.Альперта)

17 грудня в Палаці «Україна» м. Києва для учасників спільного урочистого засідання ЦК Компартії України і Верховної Ради Української РСР, присвяченого 60-річчю утворення Союзу РСР, силами відомих майстрів мистецтв і кращих художніх колективів республіки, було дано великий концерт. У ньому взяв участь і соліст Херсонської обласної філармонії, молодий скрипаль Олександр Гоноболін, котрий разом з солістом К. Стеценком і в супроводі камерного оркестру Ровенської обласної філармонії виконав Концерт для двох скрипок зі струнним оркестром А. Вівальді. Виступати на такому відповідальному звіті — велика честь для митця, а надто молодого. Отож наш кореспондент попросив О.Гоноболіна відповісти на кілька запитань, що стосуються його творчого сходження.
— Олександре, яке почуття охопило Вас, коли Ви зі скрипкою вийшли на прославлену сцену столичного Палацу?
— Гадаєте, хвилювання? Ні. Я зовсім не хвилювався, а був переповнений гордістю за те, що представляю музичне мистецтво Херсонщини і що беру участь у концерті поряд з іменитими виконавцями, такими, як народні артисти СРСР, лауреати Державної премії СРСР Євгенія Мірошниченко і Дмитро Гнатюк, народний артист СРСР, лауреат премії імені Т.Г.Шевченка Анатолій Мокренко та інші. Це надихало в грі.
— Наскільки мені відомо, Ви теж лауреат — лауреат республіканського конкурсу скрипалів. Коли удостоїлися цього звання?
— У 1977 році — за рік до закінчення Київської державної консерваторії, де моїм учителем була відома в вашій країні і за рубежем скрипачка, професор Ольга Михайлівна Пархоменко. Тоді ж у складі концертної бригади консерваторії, я побував на гастролях у НДР, де виступав у Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Беймарі, Магдебурзі… А трохи раніше в складі Державного заслуженого академічного симфонічного оркестру УРСР виступав у Москві на фестивалі мистецтв «Російська зима».
— Коли і за яких обставин Ви потрапили до Херсонської філармонії?
— Гастролюючи по містах України разом зі співачкою Абхазької республіканської філармонії (після закінчення консерваторії я в рідному Сухумі був концертмейстером симфонічного оркестру), завітав і до Херсона, який мені дуже сподобався. Тут одержав запрошення лишитися працювати солістом у філармонії. Я його з задоволенням прийняв.
— Не шкодуєте?
— Аніскільки. Ці два з половиною року, що живу в Херсоні, для мене по-справжньому плодотворні. Я переосмислив свій «студентський» репертуар і підготував новий, куди увійшли як твори вітчизняної та зарубіжної класики, так і все найкраще з того, що написано радянськими композиторами останнім часом. Його під чутливий акомпанемент піаністки Елли Пасек виконував у концертних залах Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода… Як соліст грав з камерними оркестрами Херсонської, Миколаївської, Ровенської філармоній.
Навесні нинішнього, ювілейного року «Іспанським танцем» Мануеля де Фалья взяв участь у звітному концерті майстрів мистецтв і творчих колективів нашої області в Києві, а восени в складі великої групи професійних і самодіяльних митців Херсонщини виступав у Шуменському окрузі НРБ.
— І газета «Шуменска заря» в рецензії на один з концертів гостей назвала Ваше мистецтво «високопрофесійним і вишукано-артистичним».
— Здається, так…

А в переддень Нового року Олександр знову звітував перед земляками. Цього разу в парі з викладачем Херсонського музичного училища, піаністом О. В. Дрелем.